Історія Криму: Кримське ханство під Османською імперією
Десята серія історії Криму розкриває вплив Османської імперії на кримські хани і владу, включаючи політичні та соціальні взаємини, владні структури та внутрішні ради у Кримському ханстві.
Video Summary & Chapters
No chapters for this video generated yet.
Video Transcript
Воротами Криму і головним турецьким форпостом на в'їзді до півострова була Перекопська фортеця.
Функції захисту Криму виконували міста-фортеці Арабат і Керч. Торговими портами були Гезлев і Кафа.
Васальна залежність Криму від Туреччини поширилась і на правителів ханства, яких призначав і усував султан.
Жоден хан не був упевненим у своєму завтрашньому дні, оскільки будь-якої миті міг позбутися не лише влади, а й життя.
Більшість переміщень посадових осіб здійснювалась за намовами і проханнями кримських бейів,
котрі боролися за власну самостійність і не допускали підвищення того чи іншого хана.
В результаті частих змін правителів до середини 18 століття нараховувалось близько 200 гіреїв, які могли претендувати на ханський престол.
Влада Хана обмежувалася.
не лише волею султана, але й представниками найзнатніших родів – биями, які були неодмінними ханськими радниками.
Рід гіреїв отримав право на ханську владу, але не зміг домогтися від знаттів визнання її спадковою і необмеженою.
Існували «мала» і «велика» ради, які відігравали важливу роль у житті держави.
У «малій» раді або «малому дивані» брало участь вузьке коло знатті.
Таке зібрання – диван – розглядало питання, котрі потребували термінових і конкретних рішень.
Великий диван – це збори всієї землі, учасниками яких були взагалі всі Мурзи і представники найкращих людей.
Зазвичай найвищі державні посади обіймали сини або брати Хана чи інші особи знатного походження.
Першою посадовою особою після Хана був Калга Султан. На цю посаду призначався спадкоємець Хана або довірена особа з ханського роду.
Калга керував країною у випадку смерті Хана до призначення на престол.
Нового. Він також був головнокомандувачем, якщо хан особисто не вирушав на війну.
Другу посаду, Нурад Дин, також обіймав член ханської фамілії.
Він головував на малих і місцевих судах, а під час походів командував дрібнішими корпусами.
Муфтій – голова Мусульманської ради Криму,
плумачник законів, який володів правом усувати суддів кадіїв, якщо вони судили невірно.
Кайма Кан – намісник хана на час його відсутності.
Найчастіше цю посаду обіймали члени ханської родини або члени роду Ширин.
Каймакан охороняв кордони і спостерігав за ногайськими ордами поза Кримом.
Посади Кадія, Візира та інших міністрів були аналогічними цим же посадам у Туреччині.
Існувала і важлива жіноча посада – Валіде Султанша або Ула Султанша,
котрого обіймала мати чи сестра Хана.
За значимістю і ролью в державі ця посада була
наступного після калга султана Рангу.
18 століття – це час майже безперервних конфліктів і війн.
Росії, Україні, Польщі і Литві постійно загрожувало татарське вторгнення.
Об'єктами татарско-турецьких набігів ставали в першу чергу міста і містечки України,
які приваблювали нападників розкішними володіннями магнатів і купетства,
а також складами, наповненими ремісничими товарами і запасами харчів.
З 1450 року до 1586 татари здійснили 84 напади на українські землі, а з 1600 до 1647 – більше 70.
Влітку 1571 року відбувся похід великого кримського війська на чолі з ханом Давлет-Гіреєм на Москву.
Цар Іван Грозний із загоном опричників ледве уникнув полону.
Хан отаборовся під мурами Москви і підпалив Слободи.
За кілька годин грандіозна пожежа знищила місто.
Втрати серед мешканців були величезними.
На зворотньому шляху татари пограбували 30 міст і повітів,
а також забрали в полон більше 60 тисяч росіян.
Крім воєнних методів, набігів і війн,
правителі Криму часто застосовували золотоординську практику збору Данини,
з розташованих поблизу територій.
Лише російська держава в першій половині 17-го століття
витратила на Данину до мільйона карбованців.
На ці гроші можна було споруджувати щорічно по чотири міста.
Воєнні дії проти Криму значно утруднювались через його вигідне стратегічне розташування.